11 клас
Остап Вишня. "Сом". Колаж за змістом
Блог Сидоренко Ірини Володимирівни, учителя української мови та літератури
неділя, 28 лютого 2021 р.
середа, 24 лютого 2021 р.
5 улюблених модних прийомів Лесі Українки
Леся Українка. Київ, 1896 р.
25 лютого народилася перлина української поезії — Леся Українка. Її творчий спадок, життєві принципи й сила духу завжди будуть у пам’яті кожного українця. Красуня-Леся мала гострий розум та особливу харизму, яку вміло підкреслювала за допомогою одягу.
Поетка добре зналася на тогочасній моді. Наприкінці 19 — на початку 20 століття жінки все ще носили корсети, але надавали перевагу довгим спідницям та сорочкам замість суконь, щоб мати змогу бути активнішими у суспільстві. Леся ніколи не наслідувала модні тренди, а створювала власні, феміністичні, щоб популяризувати нову культуру ставлення до жінок.
1. Блуза та спідниця замість сукні.
У часи Лесі Українки європейське та українське жіноцтво зокрема робило перші кроки для того, аби стати частиною чоловічого простору. Щоб бути мобільнішими та виразити свою індивідуальність за допомогою одягу, жінки частіше носили сорочки і довгі спідниці замість незручних суконь.
Учасники урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
Так робила й Леся. Її двоюрідна сестра Аріадна Труш згадує, що поетеса любила одягатися гарно, але скромно. Особливо вона любила блузи. Попри стереотипне уявлення про неї як «чоловічої», у блузі Леся мала жіночний і вишуканий вигляд.
Леся Українка. 1912 р.
2. Корсет, щоб підкреслити талію.
Доповнював образи Українки корсет. У моді тогочасного суспільства він залишався неймовірно актуальним, незважаючи на незручність. Тонка талія була головним трендом, і йому підкорювалися всі. Відмовилися від цього елемента гардероба у 1908-му завдяки французькому модельєру-реформатору Полю Пуаре.
Щоправда, інколи носити корсет можна й у сьогоденні. Після популярності серіалу «Бріджертони» всім хочеться почуватися принцесою і приміряти жіночний аксесуар. На щастя, у наші дні дизайнери зробили їх набагато зручнішими.
Олена Пчілка і Леся Українка. Ялта, кін. 1897 – поч. 1898 р.
3. Вишиванка як святковий одяг.
У часи Лесі Українки вишиванку зазвичай носило селянство. Щоб популяризувати традиційний український одяг її одягала інтелігенція у святкові дні або для фотосесії, яка була розвагою для жителів міста. До наших днів збереглося чимало фото родини Косачів, на яких можна помітити вишиваний одяг.
Леся Українка. На звороті світлини є дарчий напис рукою Лесі Українки: «Квітці Маргарітці від сестри Лесі 18 6/ІУ 90 р. Колодяжне». (Фото зроблене раніше).
Леся любила все українське і залюбки носила вишиванку. У повсякденні вона одягалася на європейський лад, але до українських узорів мала особливі почуття. Ще в дитинстві мама, Олена Пчілка, навчила поетку добре вишивати. Мама і донька захоплювалися колекціонуванням української вишивки, й Олена Пчілка неодноразово представляла українські вишиванки на виставках у Парижі.
Оксана Старицька, Леся Українка та Ольга Косач. 1896 р.
4. Головний аксесуар — капелюшок.
Українська письменниця й перекладачка Оксана Старицька-Стешенко згадує Лесю Українку так: «…Леся… завжди була в центрі уваги. Коли вона пережила операцію, то носила мітенку на лівій руці (щоб приховати прооперовану руку, яка була вражена туберкульозом — прим.ред.) і ходила з палицею. Достатньо було їй чимось загорітися, вона ставала неймовірно привабливою. У Лесі були прекрасні сірі очі, вони випромінювали таку силу ясного розуму, що все обличчя сяяло внутрішньою красою».
Леся Українка. Київ, травень 1913 р. Фото Юрія Тесленка-Приходька.
І справді, аналізуючи фото української поетеси, помітно, що вона одягалася достатньо скромно: блуза або сорочка, сукня, пальто, довга спідниця, вишиванка. А з аксесуарів — елегантний капелюшок, бант довкола шиї або кілька ниток намиста. Просто і зі смаком. Хіба не в цьому полягає істинна краса?
Леся Українка. Сан-Ремо, травень 1902 р.
5. Мінімум прикрас.
На певних фото з дитинства та юності Лесі Українки помічаємо її у вінках, із квітами, зі стрічками і коралями на шиї. Та потрібно розуміти, що такі світлини були зроблені у великі свята, коли всі вбиралися в найкраще.
Леся Українка. 1886 р.
На щодень Леся робила ставку на мінімалізм і максимальну природність. Їй не потрібен був яскравий та пишний одяг, щоб привернути до себе увагу. Краса йшла зсередини. Тому із прикрас вона надавала перевагу брошці чи намисту. Проте нерідко доповнювала вбрання аксесуарами — ременем, сумочкою і не тільки.
вівторок, 23 лютого 2021 р.
неділя, 21 лютого 2021 р.
неділя, 14 лютого 2021 р.
На урок 15.02.21
10 клас
О.Кобилянська "Вальс меланхолійний": кроссенс
Музика Ольги Кобилянської
Про свою
любов до музики Ольга Кобилянська дуже промовисто писала в листі до Савина
Абрисовського від 25 листопада 1893 року: "Се добре, що Ви музикою
займаєтесь. Єсли Ви що в ноти уложите, – не забудьте мені прислати. Я сама не
виграваю з нот коректно, тому що вчилась малою 8-літньою дівчинкою на
фортепіані лиш 2 місяці, але в мене є сильний слух. Кажу другому виграти, а
потім зі слуху буду сама грати… Але з мене, мабуть, помимо всього, музик мав
вийти, а вийшов літерат. Просто сміх бере!.. "
Як можна зрозуміти з різних писемних джерел, грала О.
Кобилянська на фортепіано досить-таки пристойно. Пізніше оволоділа ще двома
музичними інструментами – цитрою та дримбою.
До вересня 1886 року на фортепіано в
родинному домі грали обидві сестри. Але коли Євгенія вийшла заміж, інструмент
вона забрала із собою. 1 вересня 1886 року О. Кобилянська занотувала в своєму
щоденнику: "Фортепіано вона забрала... Не знаю, що я робитиму без
нього..." А 3 вересня ввечері записує знову: “В мене щось болить у серці,
а через кімнату, де стояло фортепіано, я не можу перейти – його ж бо там більше
нема. Я просто хвора з жалю, у мене болить кожен нерв, я хотіла б плакати, та
мені соромно”.
Склалося так, що згодом цей музичний
інструмент знову потрапив у помешкання видатної письменниці. Овдовіла Євгенія
наприкінці 1912 року переселилася до сестри і жила разом із нею до 8 травня
1917 року, до своєї смерті.
Після того, як сестра відійшла у
вічність, фортепіано залишилося у спадок О. Кобилянській. Але після перенесених
хвороб (насамперед, частковий лівобічний параліч) їй самій грати на ньому було
вже важко, до того ж, цей інструмент викликав болючі спогади про сестру,
доходило навіть до галюцинацій – вона ніби бачила Євгенію біля інструмента.
Ольга Кобилянська вирішила передати дорогу родинну реліквію сім’ї Костянтина
Балицького, тодішнього чернівецького греко-католицького священика – з цією
сім’єю в неї була щира дружба.
неділя, 7 лютого 2021 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)