На урок 17.03.21

 11 клас

П.Загребельний "Роксолана"

На урок 17.03.21

9 КЛАС

Т. Г. Шевченко «У нашім раї на землі…» (1849)

Ідейно-художній аналіз твору

 

Історія написання	Написаний вірш у період перебування поета в засланні	Т. Г. Шевченко (09.03.1814 – 10.03.1861)
Літературний рід	Лірика
Вид лірики	Громадянська лірика
Жанр	Ліричний вірш
Основний мотив (тема)	Зображення трагічної жіночої долі в умовах кріпосного суспільства
Ідея	Засудження умов тогочасного експлуататорського суспільства, в якому жінка була незахищеною; піднесення ролі материнства як найвищої святості
Основна думка	1)      І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї Матері святої, Що в мир наш Бога принесла… 2)      Слово «мамо». Великеє, Найкращеє слово!
Два плани трактування жіночої долі	І – доля матері-кріпачки, яку чекає сумна й тяжка доля: …І ти осталася, небого. І не осталося нікого З тобою дома. Наготи Старої нічим одягти І витопить зимою хату. А ти не здужаєш і встати, Щоб хоч огонь той розвести… ІІ – доля матері-покритки, яка терпить зневагу від власних дітей: …А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила, Та ще й вилає. За те, бач, Що на світ родила. І за те ще, що так тяжко Дитину любила. І любитимеш, небого, Поки не загинеш Межи псами на морозі Де-небудь під тином. Постскриптум: обидві долі трагічні. Співвіднесеність з образом України, покріпаченої, пригнобленої.
Тональність вірша	Змінюється від урочистої й теплої на початку (у нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим…) – до сумної в середині (потроху діти виростають,і виросли, і розійшлись на заробітки, в москалі. І ти осталася, небого…) й трагічної в кінці (Бо не дійде до зросту дитина, піде собі сліпця водить, а тебе покине калікою на розпутті…).
Образ-символ	Божа Матір – символ святості, любові, добра, правди, всепрощення
Материнство в поезії	Трагічне в умовах експлуататорського суспільства (як матері-кріпачки, так і матері-покритки). «Такого полум’яного материнства… і такої жіночої муки не знайти, мабуть, у жодного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері» (М. Рильський)
Символіка долі української жінки в поезії	Жінка-матір, що народила кріпака, жінка-покритка, жінка-вдова, багатостраждальний образ України-матері
Художні засоби	Метафора: літа минають Епітети: образом святим Оксиморон: у нашім раї на землі Риторичні звертання: Великомученице! Небого… Риторичний оклик: Боже мій! тощо

  

Т. Г. Шевченко «Доля» (1858)

Ідейно-художній аналіз поезії

 

Історія написання	Дорогою із заслання Т. Шевченко зупинився у Нижньому Новгороді, саме тут поета застала звістка про те, що йому заборонено бувати в обох столицях. У Нижньому Новгороді він написав автобіографічний цикл-триптих «Доля», «Муза», «Слава» (1858)	Т. Г. Шевченко (09.03.1814 – 10.03.1861)
Період творчості	Лірика останніх років життя
Літературний рід	Лірика
Вид лірики	Філософська лірика
Жанр	Вірш медитативного характеру, написаний у формі звернення поета до власної долі
Провідний мотив (тема)	Самоусвідомлення поетом своєї творчості
Ідея	возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж усього його життя
Головна думка	2)      – Учися, серденько, колись З нас будуть люде… 2) А слава – заповідь моя.
Ліричний герой	Ліричний герой не скаржиться на долю, а усвідомлює сувору, але благонадійну школу життя: Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Це духовно чиста людина, вільна, емоційна, наділена життєвим досвідом, небайдужа до свого майбутнього, не боїться смерті, бо її совість «як чистий кришталь» (Г. Сковорода)
«Психологізм» твору	Психологічне піднесення над лихом і скорботами недавніх літ, можливість вивести з усього пережитого зважений етичний висновок (у зверненні до долі): Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала…
«Енергія» вірша	Доля обрана поетом добровільно, і стає гідним, “нелукавим” другом у житті: Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий!..
Проблеми твору	Роздуми поета над проблемами життя і смерті, побаченим, прожитим, над змістом свого існування