Олександр
Олесь (Олександр Іванович Кандиба) «Чари ночі» (1904)
Ідейно-художній
аналіз вірша
|
Літературний рід
|
Лірика
|
|
Вид лірики
|
Інтимна лірика
|
|
Жанр
|
Романс
|
|
Напрям
|
Неоромантизм
|
|
Провідний мотив
|
Краса життя та краса кохання – над усе.
|
|
Ідея
|
Заклик читача влити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси
весняної природи, до дна випити чашу щастя молодості й кохання.
|
|
Головна думка
|
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
|
|
Контраст
у поезії
|
Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
|
|
Художня паралель
у творі
|
Людина – природа:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її:
Знов молодість не буде!»
|
|
Життєва філософія
у вірші
|
Цінуй молодість — весну свого життя, не марнуй її можливостей і
потенційно щасливих днів, «лови летючу мить життя».
|
|
«Енергія» поезії
|
Злитість природи й людини в прагненні жити, кохати, бути щасливими.
|
|
Наскрізні мотиви
|
Молодості, життя, щастя
|
|
Образність поезії
|
Весна, солов’ї, пісні, верби, квітки
|
|
Асоціативність у творі
|
Весна — пора кохання. Одухотворена природа представлена образами:
«Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі…»
|
|
Художня
організація поезії
|
Паралелізм – відчуття гармонії й рівноваги між людиною й
довкіллям:
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
|
|
Ліричний герой
|
Ліричний герой сповнений любові, ніжності, життєвої сили, щастя, радості.
Природа «промовляє» до нього: у солов’їному співі «оприявнюється» монолог-звернення
до ліричного героя. Це звернення передусім до молодої людини:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде».
|
Аналіз поезії Олександра
Олеся «О слово рідне! Орле скутий"
Паспорт
твору
Історія
написання:
Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» —
пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в
страшну годину, «коли він сам стоять не міг». Слово в поезії О. Олеся може бути
мечем і сонцем. Слово — це душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки
зберігши мову. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!»
Рік
написання: 1907.
Збірка: «З журбою
радість обнялась».
Напрям: модернізм.
Течія: символізм.
Тема: любов до
рідної мови і заклик до її збереження.
Ідея: рідне слово має стати духовною зброєю народу.
Тематична приналежність (вид лірики): патріотичнаа лірика.
Жанр: вірш-медитація.
Провідний мотив: щире захоплення
рідним словом; гнівне картання тих, хто його нищить і зневажає; заклик любити й
берегти рідне слово.
Художні
засоби:
епітети: співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра.
Стилістичні фігури:
риторични
вигуки й звертаннями: О
слово рідне! Орле скутий!..,
пейзажні порівняння: шум дерев, музика зір блакитнооких, шовковий спів степів широких,
метафорични міфологічно-біблійна символіка: дощами судними,
анафора: О слово! підсилює патетичність звучання, надає поезії
урочистості, динамізму й мелодійної завершеності.
Образи: людей: ліричний герой —
людина-патріот, яка любить рідну мову й займає активну громадянську позицію;
діти — українці, які відцуралися рідного слова; чужинці; природи: орел, дерева,
зорі, Дніпро, сонце, дощі; предметів і явищ: слово; шум, музика, спів, рев,
меч.
Символічні образи: скутий орел
(символ великої сили й свободи, яка неприродно скута); сонце (символ нового
життя); судні дощі (символ покари за гріх безпам’ятства); меч (символ сили
слова).
